Кіно про національні меншини

17 травня 2013 року в український прокат вийшов перший кримськотатарський фільм «Хайтарма» режисера Ахтема Сейтаблаєва. У фільмі розповідається історія депортації кримських татар у травні 1944 року. Російський консул Володимир Андреєв «настійно не рекомендував» перегляд фільму тому, що він, на думку консула, не відображає всієї правди про колабораціонізм кримських татар і делегація від Росії не може бути присутньою на «фільмі, що викривляє правду про Велику Вітчизняну війну»^[6]. Не позбавлена очевидних для дебютанта недоліків (насамперед сценарного характеру), ця стрічка стала своєрідним викликом для українського кіно, яке останнім часом оминає історичну тематику, особливо контраверсійні події минувшини та їхній зв'язок із сьогоденням. 
У грудні 2013 режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук по-своєму підхопив тему національних меншин, випустивши у кінопрокат свій повнометражний документальний фільм «Красна Маланка», який є розповіддю про святкування Маланки у румунському селищі Красна (Красноїльськ) Чернівецької області. Фільм багато в чому новаторський для українського кіно і тематично, і засобами фільмування. Подібного штибу фільмів бракує в українському кіно, яке уникає локальних історій та чіткого соціального та національного контексту.